kokarda.gif


Дорогами минулих битв, або реконструкція почуттів.

підполковник Володимир Гербут

Володимиру Гербуту 33 роки, він корінний киянин, хоча й має саксонські коріння. Володимир носить погони підполковника внутрішніх військ та служить в штабі ГУВВ МВС України. Без перебільшення можна стверджувати, що він особистість неординарна. Єдиний з військовослужбовців військ, хто брав участь в популярній програмі “Перший мільйон” на 1+1 продемонструвавши високий інтелектуальний рівень, пристойно грає на скрипці, фортепіано, гітарі, майструє мініатюри. Та найбільше захоплення нашого побратима – це військово-історична реконструкція.

Що це таке – він розкаже сам.

 

         Військово-історична реконструкція – це відтворення з максимальною достовірністю елементів військового мундиру, спорядження, життя і побуту військовослужбовців різних часів у сучасній реальності, тобто історія, яку можна побачити “живцем” та доторкнутись руками. Ми знаємо немало відомих експериментів практичного дослідження історичних фактів. Як приклад, можу назвати плавання відомого норвезького дослідника і мандрівника Тура Хейєрдала на плоту “Кон-Тікі” та човнах "Ра“ і “Ра-2”, або нещодавні походи українських істориків на копії давньоруської ладі “Княгиня Ольга” по відомому торгівельному шляху “Із варяг – у греки”. В Україні цей рух був започаткований наприкінці 80-х років, коли на території музею “Київська фортеця” зібралась група ентузіастів і організувала клуб військово-історичної реконструкції “Слава отечества”.

Розпочалась довга і прискіплива робота в архівах, музеях, бібліотеках по пошуку регламентів, статутів, описів, малюнків та інших матеріалів, які змогли б допомогти у відтворенні мундирів і спорядження часів наполеонівської епохи. Так були створені перші в Україні групи військово-історичної реконструкції, які сформували Київський гренадерський полк, батальйон “Ельба” 1-го полку Старої гвардії. Згодом був відтворений Ізюмський гусарський полк, 2-й “Шамборанський“ гусарський полк та 17-й полк легкої піхоти французької армії у м. Севастополі. Вони згодом репрезентували Україну на багатьох заходах, що проводились у Європі та Росії.

Щороку на річниці великих битв наполеонівської епохи по всій Європі можна побачити унікальне видовище – з глибини сторіч виступають полки “великої армії”, що двісті років тому несли на своїх багнетах до країн феодальної Європи, Близького сходу та Африки гасла свободи, рівності і братерства, ті самі принципи “Старої європейської демократії”, проголошені 1789 року Великою французькою революцією. Це крокують парадом клуби військово-історичної реконструкції – руху, що об’єднує в усьому світі людей різного віку і професій, закоханих у військову історію, не байдужих таким поняттям як честь, гідність, відданість та відвага.

 

         Ідея відродження 2-го полку легіону “Вісла” у київських реконструкторів виникла не випадково. Бажання пошуку, відтворення та донесення до широкого загалу маловідомих сторінок історії нашої держави завжди плекало думки шанувальників військової історії України. Адже наші земляки завжди були зразком доблесті і відваги, куди б їх не заносила примхлива доля. Мене часто запитують, чому не козаки, чому польська частина на службі у Наполеона, де Ваш патріотизм.

Звичайно ж, ніхто не заперечує, що козацька доба була однією із найяскравіших сторінок в нашому часописові. Але це лише сторінка у часом непередбачуваній українській історії, і зациклюватись тільки на цьому було б, на мій погляд, щонайменш нерозумно. До речі, минулого року здійснила свій перший похід до Варшави перша в Україні група військово-історичної реконструкції козацької доби – сотня Київського реєстрового полку часів гетьмана Богдана Хмельницького, однострії та спорядження якої ретельно відтворені київськими реконструкторами. То ж повернімося до історії легіону “Вісла”. У другій половині ХVІІІ сторіччя після третього розподілу Польща перестала існувати на карті Європи як незалежна держава, при цьому майже всі її українські території відійшли до Росії, Австрії та Прусії.

Рятуючись від іноземного гніту, тисячі дворян і простолюдинів тікали до Французької республіки, в надії на допомогу у визволенні своєї батьківщини. У 1797 році польським дворянином Яном Домбровським були сформовані польські легіони у складі італійської армії, очолюваної молодим генералом Наполеоном Бонапартом. На основі італійських легіонів (які, до речі, комплектувались значною мірою етнічними українцями) 1807 року у Вестфалії був сформований легіон “Вісла”. Солдати і офіцери легіону виявили неабияку мужність і героїзм на полях битв в Італії та Іспанії, доки разом із французькою армією не визволили значну частину польських земель. 1812 року легіон “Вісла” у складі польського корпусу генерала принца Юзефа Понятовського брав участь у російському поході, а 1815 року ветерани легіону, що залишилися живими, склали кістяк для формування 3-го іноземного полку.

 

Кажучи про історію легіону, не можна не пригадати той факт, що відомий польський композитор Міхал Огіньський написав свій знаменитий полонез “Прощання з батьківщиною” перед від’їздом в Італію для вступу на службу до польського легіону, де хоробро воював в уланському полку, а написаний ним марш легіонерів відомий нам як сучасний гімн Польщі.

 

         Нинішній легіон “Вісла” об’єднує, по своїй суті зовсім різних людей. Тут можна побачити вчених, художників, підприємців, робітників, військовослужбовців (у тому числі і автора цієї статті, військовослужбовців внутрішніх військ МВС України майорів Сергія Коваленко та Андрія Романова), тощо. Але всі вони із захопленням здійснюють пошук маловідомих фактів української військової історії, відтворюючи по крупицям найдрібніші деталі, пов’язані з тернистим шляхом наших земляків до блискучих перемог на полях битв. Звичайно, не легко і недешево пошити мундир із сукна, виготовленого за технологіями двохсотрічної давності, але серйозна справа потребує серйозного підходу.

 

За вісім років з дня свого першого походу, група реконструкції 1 батальйону 2 полку легіону „Вісла” здобула репутацію однієї з найкращих та знаних у Європі, не тільки завдяки високому рівню свого спорядження та виучки, а і справжній українській щирості, відвазі та веселості.

 

Безперечно, є немало індивідуумів, які натягнувши на себе узятий напрокат театральний костюм, який не витримує жодної навіть поверхневої критики, зображають ледь не імператорів. Наміри, можливо, в них і благородні, але ж вибачте, для того, щоб одягнути мундир, просто необхідно володіти щонайменше елементарним знанням уніформології, не кажучи вже про знання епохи, етики того часу, військових статутів та уміння користуватись автентичною зброєю. Подібну “категорію” в реконструкції називають у кращому випадку “плюшевими солдатиками”. Для прикладу, жоден більш-менш серйозний реконструктор не дозволить собі припасувати хутрову шапку, виготовлену не з ведмежої шкіри, а приміром, із штучного хутра, чи підсумок, прошитий капроновою ниткою, не кажучи вже про клинок, випиляний з алюмінію, а не відкований з доброї сталі. Тільки на те, щоб визначити, який вигляд мав ґудзик солдатського мундиру 2-го полку легіону “Вісла” на період 1811 – 1812 років (автентичних практично не збереглось до нашого часу), знадобилось більше трьох років “перекопувати” архіви та музеї по всій Європі.

Звичайно, зроблено вже досить багато, та чим більше тривають пошуки, тим більше розкривається нових фактів та подробиць. Істотну роль у відтворенні історичного мундиру того чи іншого часу відіграє спеціалізована література, яка складається і видається військово-історичними реконструкторами. На сторінках цих видань (у тому числі електронних) можна знайти чимало цікавої та корисної інформації, пов’язаної із військовою історією різних періодів та країн.

Не можна оминути увагою і військово-історичні заходи, які проводяться, як правило, у річниці визначних битв наполеонівської епохи. Крім спілкування, обміну досвідом та інформацією між реконструкторами, це ще і яскраве видовище. Чого коштує лише відтворення битви при Ватерлоо. Цей захід проводиться раз на п’ять років і збирає близько 10 тисяч учасників з усього світу, а кількість глядачів взагалі не піддається обліку. Заради того, щоб поглянути на це грандіозне видовище, люди ідуть з усіх куточків Європи. А подивитись є на що. Стрімкі кавалерійські атаки, відчайдушні рукопашні сутички, громові артилерійські залпи, атаки з розгорнутими знаменами під марші полкових оркестрів, смажені на вогнищі поросята на биваку (тобто польовому таборі) під келих доброго вина, спілкування старих і нових друзів незалежно від того, з якого боку вони стоять на полі битви. Таке враження, що якимось чином потрапляєш на 200 років тому.

 

Минулого року у військово-історичному фестивалі, присвяченому 190-й річниці Бородінської битви та її театралізованому відтворенні брало участь понад 2,5 тисяч шанувальників військової історії з більш як 10 країн Європи та СНД. Україну представляло близько 100 учасників.

 

Звичайно, тут є свої неписані закони і правила. Наприклад, не можна травмувати людей і коней, або створювати умови, що можуть призвести до цього. Справжнім моветоном вважається перебування у військово-історичному биваку в сучасному одязі. Не прийнято приходити до бивака іншого підрозділу без запрошення, тощо. Крім того, військово-історичний бивак – це лице кожної держави, яка представлена на військово-історичному заході, адже на биваку прийнято вивішувати державний прапор своєї країни незалежно від того, армія якої держави реконструюється.

Щорічно проводяться реконструкції баталій при Маренго (Італія), Аустерліці (Чехія), Лейпцигу (Німеччина), Бородіно (Росія) та багато інших, лише перелік яких займе дуже багато часу. Відбуваються і заходи на інші періоди історії, які мають не менше прихильників, але все ж самою популярною є наполеонівська епоха. В Україні, до жалю, подібні заходи практично не проводяться. Може тому що, як завжди, грошей немає, чи можливо, на думку деяких панів, співи невідомо про що під “фанеру” важать більше для патріотичного виховання українців, ніж жива історія, не знаю. Але початок є. Так у Севастополі здійснюється реконструкція епізодів Кримської війни 1854 року, у старій Кам’янець-Подільській фортеці проводяться лицарські турніри, на Хортиці відбуваються “Козацькі забави”, цього року вперше проводився історичний фестиваль під Берестечком. Хоч поки скромно, але впевнено військово-історичні реконструктори своєю наполегливою працею та ентузіазмом відроджують разом з маловідомими сторінками історії майже забуті нині почуття честі, гідності, благородства та любові до своєї землі.

 

На нещодавньому фестивалі уніформістів у Вільнюсі, присвяченому подіям у Литві 1812 року, з Володимиром Гербутом трапилася цікава пригода. Повертаючись з друзями з церемонії відкриття меморіалу солдатам Великої армії (яке проводилось на самому високому державному рівні), Володимир побачив на вулиці жінку, яка раптово знепритомніла від спеки. Звичайно ж, київські хлопці одразу кинулись приводити її до тями. Ледь відкривши очі, жінка побачила перед собою гурт наполеонівських солдат, що подають їй склянку холодної води... та ледь не знепритомніла знову не зрозумівши, на якому світі знаходиться. Остаточно опритомнівши, жінка усе зрозуміла, і компанія весело посміялася над цим кумедним випадком.

2003

 

Обратно на Статьи

 

Designed by Sydorak Roman. Copyright © 2005 Kiev .

No content from this web site may be reproduced or publicly reposted without express written permission!